Уперше цей термін з’явився в середині минулого сторіччя в США і
відносився до кіно. Річ у тому, що кінознімальна камера і відповідно
проекційний кіноапарат просувають плівку із швидкістю 24 кадри в
секунду. Але в 1957 році в США був представлений цікавий експеримент:
плівку просували трохи швидше — 25 кадрів в секунду, причому на 24 з
них був знятий фільм, а на 25-му — реклама повітряної кукурудзи
(попкорна). Бачити цю рекламу люди не могли, оскільки зорове сприйняття
має ряд обмежень, зокрема тимчасових. Проте після закінчення фільму
більшість глядачів відправилися купувати поп-корн. Отже реклама, все ж таки була сприйнята, але
не свідомістю, а підсвідомістю. І, як будь-яке звернення до
підсвідомості, це явище було певною небезпекою. Поки це відносилося
лише до кіно, небезпека була здебільшого абстрактною: монтаж виконували
вручну, що достатньо складно і недешево, а тому використовувати 25 кадр
не було сенсу. У наш час ситуація змінилася кардинально. Кінозйомки
тепер ведуться не на кіно-, а на відеоплівку, а для монтажу існують
вельми ефективні комп’ютерні технології з багатющими можливостями. Тому
небезпека застосування прихованих кадрів (необов’язково «двадцять
п’ятих») зросла.