У 1952 році на XXVII
щорічному конгресі анестезіологів лікар-анестезіолог Вірджінія Апгар (між
іншим, перша жінка-професор Колумбійського університету) запропонувала
розроблену нею систему швидкої оцінки стану немовляти на першій хвилині життя,
яке б швидко дозволяло зрозуміти, чи потрібні новонародженому реанімаційні
заходи. Раніше вся увага лікарів була зосереджена на породіллі, і вони
випускали з уваги немовляти, якому могла знадобитися оперативна допомога або
пильна увага медперсоналу.
Оцінювати стан новонароджених
Апгар запропонувала по п'яти клінічних ознаках, кожному з яких присуджувалося
0,1 або 2 бали. Сума балів (максимальна кількість – 10) показувала, чи потрібна
дитяті негайна медична допомога (інтенсивна терапія або реанімація).
Шкала Апгар, як була
названа ця система, набула поширення у всьому світі: у 1965 році Усесвітня
Організація Охорони здоров'я прийняла її, як обов'язковий елемент ведення
новонароджених. В майбутньому її розширили, додавши другу оцінку, яку «ставили»
немовляті на 5 хвилині життя (зараз в наших пологових будинках мамі
повідомляють обидві оцінки через дріб, або лише другу).
Таким чином, 7-10
балів, набрані дитям, говорять про його хороший стан; 5-7 – свідчать про
проблеми і необхідність медичного спостереження, а нижче 4 – вказує на
необхідність реанімаційних заходів. Часто низька оцінка пов'язана з гіпоксією
немовляти при пологах, з наявністю хронічної гіпоксії або з фізіологічною
незрілістю (дитя народилося недоношеним). А 10 балів на першій хвилині життя
отримують лише близько 15% всіх новонароджених.
Мама повинна розуміти,
що оцінка за шкалою Апгар – річ досить суб'єктивна, і мала кількість балів
вироком (у тому числі і до майбутніх неврологічних проблем) не є. Важливіше,
аби поруч знаходився грамотний неонатолог, який спостерігатиме немовля з
моменту його появи на світ, зможе попередити або виявити на ранній стадії
захворювання у немовляти і дасть матері маляти необхідні рекомендації.